Просвіта
Дмитро Рожко — уродженець селища
Устя Снятинського району на Станиславівщині.
У рідному селі наприкінці XX
століття, як активний громадcький діяч, просвітянин Дмитро Рожко
зробив вагомий внесок у відродження культурно-просвітницького
життя.
Саме в Усті Дмитро Рожко після
облаштування Народного дому — місця зустрічі патріотичних галичан
загорівся ідеєю зведення у селі пам’ятника Великому Кобзарю. На той
час у Прикарпатті таких пам’ятників було небагато. Зведення
монумента потребувало значних коштів (800 злотих коштував тільки
бюст). Галичанам допомагала навіть українська спільнота з
Канади.
Туди виїхав Дмитро Рожко після
побудови Народного дому. Поки активіст збирав за кордоном кошти у
земляків (усі протоколи нині зберігаються в архівах), мешканці Устя
збирали для пам’ятника будівельні матеріали. З Канади Дмитро Рожко
повернувся не тільки з пожертвуваннями на монумент Шевченка, а й з
літературою для читальні “Просвіти”.
Онук Іван Рожко переказує
розповіді діда, батьків: “То була осінь 1933 року. Односельці
писали дідові в Канаду, що робота над монументом іде успішно. Йому
хотілося швидше втілити свою мрію, тому повернувся з заробітків
раніше. Та виявилося, що під час його відсутності польська влада
заборонила зведення монумента”.
Попри все після двох років
підготовки, завдяки багатьом односельчанам Шевченко таки зависочів
в Усті, про це писали галицькі газети. На постаменті зробили напис:
“Тарасові Шевченкові. Село Устє, 1934”.
Новозведений монумент на той час
був другим пам’ятником на Прикарпатті, створеним
скульптором-професіоналом. Над ним працював Сергій Литвиненко
(родом з Полтавщини, закінчив Віденську академію красних мистецтв)
— автор надгробного монумента Івану Франку у Львові. Скульптор був
присутній і на відкритті пам’ятника в Усті.
Пережив закам’янілий Шевченко
немало: розпад Польщі, фашистську окупацію, панування
тоталітарно-комуністичного режиму, кінець більшовицької імперії і
народження Української самостійної держави. Нині перше погруддя
Шевченка в Усті зберігається у сільській школі.