Нескорена Берегиня. Жертви московсько-комуністичного терору 20 століття. Торонто; Львів.Піраміда.200

Нескорена Берегиня.
Жертви московсько-комуністичного терору 20 століття.
Торонто; Львів.Піраміда.2002р.280 с.іл.
Світова федерація українських жіночих організацій (СФУЖО); Упоряд. Б.О. Гордасевич,
Ред.: Г.Л. Гордасевич, Ю. Зайцев.
Книга видана з нагоди 50-ліття СФУЖО; На титул. аоркуші: Присвячується памяті героїчних жінок-політвязнів України.
Мягка 295х205 мм.
В анотації зазначено, що ця книжка збірний образ нескореної України доньки, дружини, матері, витворений нелюдськими жорстокими умовами московсько-комуністичної тоталітарної системи та я вона містить величезний доку-ментальний матеріал Без сумніву, цей матеріал є незаперечним свідченням того, що переживала українка в Україні за тієї системи, а в першу чергу тому, що вона була свідомою українкою. Книга, як і зазначає її упорядник Богдан Гордасевич, є величною Книгою-Памятником усім відомим і невідо-мим героїчним жінкам-політвязням України.

У мартиролозі Нескорена Берегиня” представлено 115 жінок з різних частин України; різних за соціальним походженням, освітою, професією, заняттям і т.п., яких у книзі названо найкращим цвітом розпятого народу.

Розповіді про цих жінок подано у формі їх власних спогадів та спогадів про них інших, які їх знали. Написані вони інформативно, цікаво, зворушливо. У книзі багато відомих імен і між Нескореними Берегинями і між тими, хто про них згадує. Як-от, Євген Сверстюк пише про Аллу Горську; про Надію Світличну пише її брат, відомий літературний критик Іван Світличний; про Раїсу Руденко її чоловік, відомий письменник і правозахисник Микола Руденко; про Ірину Воронович-Кочур, дружину провідного українського перекладача літературних творів Григорія Кочура розповідає їх син Андрій. Він згадує, як одинадцятилітнім носив у тюрму передачі мамі. А одного разу, пише він, від тюрми під конвоєм повели великий гурт жінок, і я почув з того гурту мамин голос Прощай, синку! Не вір тому, що про нас казатимуть,; ми чесні люди.. На цьому моє дитинство закінчилося
Сама про себе розповідає Ірина Калинець, яка, розлучена з 9-літньою донею, відбувала довге ув язнення в Мордовії. У розповіді під заголовком Знищували еліту пише Галина Гордасевич про Віру Свєнціцьку науковця-мистецтвознавця, що працювала у львівському музеї і була засуджена на 35 років позбавлення волі. У цьому виданні є низка її інших розповідей про українських жінок – жертв терору совєтської системи, однією з яких була й сама ця талановита письменниця. У книзі є згадки про дружин композиторів: Василя Барвінського Наталю, ГнатаХоткевича Платоніду, що поневірялися по увязненнях. А також ціла низка розповідей про увязнених Нескорених Берегинь за те, що перебували в підпіллі, в рядах ОУН. Про частину з них уже писалося, більше чи менше, у пресі й книжкових виданнях, як-от про Катерину Зарицьку, Дарію Гусяк, Галину Дидик, Ірину Сеник, Оксану Попович й ін., що, повідбувавши 25-літні увязнення, повернулися в Україну й змогли самі розповісти про свої поневіряння там; і про тих, що з них не повернулися, а це Володимира Крушельницька з відомої родини Крушельницьких, Катерина Грушевська, донька відомого українського історика Михайла Грушевського, помічниця батька в науковій праці й ін. Кожна розповідь про кожну жінку в цій книзі це частинка історії страждань українського народу, частинка історії нашого народу.

Книга містить фотографії більшости згаданих у ній жінок; карту-схему розміщення таборів ГУЛАГу та список тюрем, таборів і зон (склала Надія Мудра).

Цією книгою СФУЖО (почесна голова Оксана Соколик) відзначає 50-ліття своєї праці. За це Федерації належиться велике признання. А зокрема заступниці голови СФУЖО Володимирі Турчиняк-Лучків, що сама була вязнем комуністичного й нацистського режимів. Це вона іні-
ціювала видання і вклала багато старань і організаційної праці для його здійснення. А також подяка фінансовому спонсорові цього видання Марії Е. Неґрич.

У вступному слові до книжки Володимира Турчиняк-Лучків зауважує, що багато з вміщених у книзі жінок не дочекалися вільної України, за яку боролися і переносили нелюдські страждання. Але книжка про них побачила світ, хоч у ній і неможливо було згадати їх усіх.Тож бодай частина тих споминів нехай буде нашим нев’янучим вінком на жертовнику боротьби за волю України. Пам ять про них наших Нескорених Берегинь нехай живе вічно закінчує авторка вступне слово.
Стан добрий.