50 карбованцев 1918 ПЕЧАТЬ, Повстанч. военный револ. ком, Чигиринский уезд, АО 194, РЕДКАЯ БОНА

   Однією з найбільш поширених купюр доби української революції були "50 карбованців" роботи художника Олексія Красовського. Оскільки бону прикрашало зображення чоловіка, опертого на лопату, то такі гроші в народі отримали назву "лопатки". Бона не мала спеціальних засобів захисту, то її легко можна було підробити. Аби уникнути проникнення в обіг на певних територіях фальшифих лопаток, а відтак, подальшого їх знецінення, місцеві органи влади (ревкоми, повстанкоми і отамани) на таких купюрах ставили штампи й печаті.

   Найбільшу цікавість для дослідників становлять відтиски печатей, залишені на купюрах. На бонах у правому нижньому кутку на місці тризубу проставлена кругла печать із написом: "ПОВСТАН. ВОЕН.-РЕВОЛЮЦИОН КОМИТЕТ". За розповіддю, на схожих бонах також зустрічаються храмові печатки Суботова, Полуднівки. Наявні також відтиски волосних печаток із зображенням герба Російської імперії (погано читаються), відтиски персня-печатки із колом, поділеним хрестом і нерозбірливими зображеннями поміж раменами хреста, бони із написами, в яких згадується Нестор Махно та відтиском печатки "П.Железнякъ".

   Географія поширення "лопаток" з відтисками печаток і штампів - села Галаганівка, Суботів, Іванівка (Янич), Полуднівка - це територія, контрольована у 1918-1919 роках отаманом Свиридом Коцуром. Саме Янич неодноразово ставав місцем перегрупування Чигиринського полку Червоного козацтва.

   18 січня 1919 року Чигиринський курінь “червоного” козацтва розповсюдив відозву до громадян повіту, в якій сповіщав: “Червоні козаки на чолі з своїми вірними трудовому народу отаманами мусили повстати як один чоловік на боротьбу з Директорією і передати усю власть до рук трудового селянства та робітників. Власть ця повинна керувати так, щоб нашому українському народові з’єднатися з російським трудовим народом і вкупі з ним вести боротьбу з капіталістами та іншими гнобителями трудової людності, не порушуючи національних принципів кожного народу... На чолі всієї влади тимчасово стає військово-революційний комітет, котрому належить вся влада як в м. Чигирині, так і в повіті”  . 25 січня 1919 року на заклик Свирида Коцура до місцевого клубу прибули представники політичних партій та громадських організацій: комуністи-більшовики, соціалісти-революціонери, представники Бунду, чигиринського земства, міського самоуправління, союзу трудящих, союзу інвалідів, червоноармійських частин, союзу служащих земства, селянської спілки. Всього на з’їзд прибули 54 делегати. Головою зборів обрано представника Союзу трудящих всіх професій, комуніста Михайла Брайка (до цього обирався делегатом на Губернський з’їзд по виборах до Трудового Конгресу). За встановлення радянської влади проголосували 38 чоловік. У зв’язку з веденням “військових дій” було створено військово-революційний комітет з представників “партій, що стоять на позиціях радянської влади” (до ревкому не були включені представники Бунду та правих есерів). Революційний комітет, що складався з 12 більшовиків та 12 членів УПСР, очолив Михайло Брайко. В Наказі №1 Ревкому говорилося: “Революційний комітет взяв (...) всю повноту влади в свої руки (...) до скликання Повітової Ради (Совіта) Селянських, Робітничих та козацьких депутатів. Революційний комітет при своїй організації мав дуже велику допомогу від 1-го куріня Червоного Козацтва, особисто від т. т. Коцури і Тихоненка, з котрими Революційний комітет йде в своїй революційній роботі в повнім контакті”  .