Історія української культури: З найдавніших часів до середини ХVII ст. М Марченко К.: Рад. школа,

Історія української культури:
З найдавніших часів до середини ХVII ст.
М Марченко
К.: Рад. школа, 1961 - 284 с.іл.
тверда 22х17 м.
тираж 7000.
У книзі подано систематичний виклад історії культури українського народу з найдавніших часів до середини XVII ст. Складається книга з чотирьох розділів, в яких висвітлюють такі основні питання: матеріальна культура, побут народу, усну народну творчість, шкільна освіта, письменство і література, книгодрукування, архітектура, образотворче і прикладне мистецтво, музика. Книга розрахована на вчителів, студентів і на інші кола читачів, які цікавляться історією нашої батьківщини.
У змісті: Культура стародавньої Русі. Культура Південної Русі в період феодальної роздробленості. Українська культура в період її формування. Українська культура в період визвольної боротьби проти польської шляхти та возз`єднання України з Росіею.

МАРЧЕНКО Михайло Іванович (19.09.1902 22.01.1983) – історик. Д-р істор. н. (1961), професор (1962). Дід В.Марченка. Н. в с. Гатне (нині село Києво-Святошинського р-ну Київ. обл.) в сел. родині. Секретар революц. к-ту і комітету бідноти с. Гатне (1919); зав. сільс. будинку Боярської с.-г. професійної школи (1920;23). До 1926 служив у РСЧА. Член КП(б)У;КПУ з 1927; член пленуму Будаївського райкому КП(б)У (1927;28), пленуму Київ. сільс. райкому КП(б)У (1928;29). Очолював споживчу кооперацію с. Гатне (1926 28); с.-г. комуну ім. Г.Петровського (с. Гостомель; нині с-ще міськ. типу, підпорядковане Ірпінській міськраді Київ. обл.; 1928–30); був головою сільради с. Нові Петрівці Київ. обл. (нині село Вишгородського р-ну Київ. обл.; 1930–32). Закінчив істор. від-ня Інституту червоної професури при ВУЦВК (1932–37). 28 серпня 1937 секретаріатом ЦК КП(б)У направлений на роботу до Ін-ту історії України АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України) завідувачем сектору феод. доби. Одночасно працював зав. кафедри історії Київ. пед. ін-ту. Був секретарем парторганізації Ін-ту історії України АН УРСР, депутатом Київ. міськради (1937–39). Мобілізований з початком Другої світової війни, з 7 вересня 1939 – старший інструктор відділу пропаганди політ. управління Київ. особливого військ. округу (див. Київський військовий округ). Брав участь у кампанії Українського фронту 1939 (див. Радянсько-польська війна 1939). 16 жовтня 1939 політбюро ЦК КП(б)У призначений ректором Львівського ун-ту (нині Львівський національний університет). У травні 1940 в Київ. ун-ті (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) захистив канд. дис. на тему: "Боротьба Росії й Польщі за Україну в перше десятиліття після приєднання України до Росії, 1654–1664 рр.". З посади ректора Львів. ун-ту увільнений оргбюро ЦК КП(б)У 23 серпня 1940 як такий, що "не справляється" з обов'язками (рішення затверджене ЦК ВКП(б) 6 листопада 1940). Повернувся до Києва на посаду зав. сектору феод. доби Ін-ту історії України АН УРСР.

Після початку німецько-рад. війни 1941–45 (див. Друга світова війна) 23 червня 1941 заарештований Наркоматом держ. безпеки УРСР як "активний український націоналіст", 8 липня 1941 етапований з Києва, утримувався у в'язницях у Томську, Маріїнську (нині місто Кемеровської обл.), Новосибірську (усі міста в РФ). У листопаді–грудні 1941 в Томській тюрмі № 3 прочитав для в'язнів кілька лекцій, що спричинило донос ін. арештанта – доцента Ленінгр. (нині С.-Петербурзький ун-т) ун-ту, рос. великодержавника. Звільнений за браком доказів 12 лютого 1944, працював у Новосибірському пед. ін-ті, викладав історію СРСР на курсах підвищення кваліфікації вчителів та у військ. уч-щі. З 1945 викладав у Київ. пед. ін-ті, де 1956 на партзборах виступив зі спогадами про перебування в Гулагу, висловивши думку, що "українська культура за роки радянської влади розвивалася менше, ніж у дореволюційні роки, що зараз немає майже українських шкіл і ми маємо факти, коли в школах діти не можуть навчатися українською мовою". Після ліквідації 1956 істор. ф-ту Київ. пед. ін-ту до кінця життя працював професором Київ. ун-ту. 9 лютого 1961 в Ленінгр. ун-ті захистив докторську дис. на тему: "Українська історіографія (з давніх часів до середини ХIХ ст.)". Наук. праці – переважно з укр. історіографії та історії вітчизн. к-ри. Як людина незалежних поглядів зазнавав утисків властей.

стан добрий.